Інклюзивний підхід до проектування не забаганка архітектора, а вимога, регламентована державними нормами, а також питання відповідальності перед суспільством. Чому далеко не все добре з внклюзивністю в Україні, роздумував Юліан Чаплінський

Люди мають вимагати від місцевої влади враховувати інтереси всіх верств населення

Інклюзивний підхід до проектування будівель або громадських просторів не забаганка архітектора, а вимога, регламентована державними нормами, а також питання відповідальності перед суспільством, для якого працює проектувальник. Незважаючи на це, містам України, все ще дуже далеко до того, щоб стати доступними та зручними для всіх.

Заступник міністра розвитку громад та територій України з питань європейської інтеграції, колишній головний архітектор Львова Юліан Чаплінський розповів Pragmatika, чому так відбувається та яким чином можна змінити ситуацію в Україні.

«Інклюзивність у нашій країні, на жаль, ще тільки на початковій стадії усвідомлення. У Німеччині кожна сьома людина вважається інклюзивною. Це не тільки безпосередньо інвалід на візку, але і молода мама з дитячим візочком, кволий пенсіонер, мала дитина чи зрештою людина з зайвою вагою. Попри те, що в ДБН вже є розділи, що стосуються заходів покращення умов для інклюзії, реалізовані та здані в експлуатацію нові об’єкти явно цим нормам не відповідають, — вважає архітектор. — В архітектурних школах цьому питанню присвячують все ще мало уваги. Як на мене, усвідомлення важливості проєктувати з урахуванням інклюзії докорінно змінить архітектурні рішення нових будов. Наприклад, зникнуть цокольні поверхи, стане менше сходів, а вертикальне планування передбачатиме пандусоподібні поверхні».

Відповідаючи на питання, що є головною перешкодою для того, аби міське середовище в Україні стало інклюзивним та безбар’єрним, Чаплінський зауважив, що таких перешкод є кілька. Але насамперед потрібно почати з законів та будівельних норм.

«Безпека як основа в проєкті повинна бути прописана зверху, далі — максимальне поширення в навчальних закладах, а також робота з суспільством: люди мають це усвідомлювати і вимагати від місцевої влади враховувати інтереси всіх верств населення», — вважає посадовець.

Чаплінський також вважає, що інклюзивні норми і вимоги абсолютно не обмежують творчість архітекторів.

«Усі сучасні громадські споруди в Європі, концертні зали, музеї, офісні споруди, які стали місцями паломництва архітекторів, враховують потреби інклюзивності, — розповідає він. — Це проблема архітекторів старшого покоління, які підтримують постмодерністські погляди. Від одного такого я якось чув, що високий бордюр на вулиці додає спорудам монументальності. Або високі цоколі й сходи теж дуже возвеличують споруду. Такий архітектурний егоїзм є повною дурістю і зовсім не відповідає потребам і вимогам сьогодення».

Источник